Для знаного письменника Василя Шкляра стало приємною несподіванкою те, що його роман "Залишенець" подано на конкурнс Книга Року Бі-Бі-Сі. Більше того, оскільки твір вийшов у двох видавництвах - "Ярославів Вал" і "Клуб Сімейного Дозвілля" під назвами "Залишенець" і "Чорний ворон", то за умовами конкурсу його могли висунути у двох таки видавництвах. Так воно й сталося.

- Я про це нічого не знав. Довідався оце тоді, коли ти сказав, - відповів В.Шкляр на моє запитання, чи знає письменник, що претендує на премію в 1000 фунтів стерлінгів. 

Вже після цього автор ознайомився із довгим списком Бі-Бі-Сі - звісно, цікаво, з ким доведеться змагатися.

"Залишенець" на численних презентаціях, як сказав В.Шкляр, отримував і критичні зауваження. Зокрема, закидали, що автор занадто ідеалізував повстанців, що холодноярські реалії, передані в романі, жорстокі.

- Але ж повстанці захищали народ від ординців, які йшли грабувати, убивати, ґвалтувати, - зауважує Василь Шкляр. - А сто ... Читати далі »

Шоста щорічна премія Книга року Бі-Бі-Сі оголошує список книжок-учасниць.

 Як і завжди, команда експертів, запрошених Бі-Бі-Сі, обере зі списку номінованих книжок-учасниць 5 книжок-фіналістів, а з них наприкінці року буде обрано переможця - Книгу року Бі-Бі-Сі 2010. 

 Автор книги-переможця отримає приз у розмірі 1000 фунтів стерлінгів, а видавництво - наліпки на книгу з логотипом "Книга року Бі-Бі-Сі 2010”.

 Переможця премії буде оголошено в грудні.

... Читати далі »

…Непоспіхом, розважливо паузуючи, наче спогадуючи спогадане, вилучати собі потроху з безперервного енергетичного особистісного потоку  невга-мовної свідомості розмисли: афористично-небуденні, подеколи (або часом – подекуди) несподівані, задерикуваті від непроминальності та ледь помітно припорошені ностальгійною призабутою впізнаваністю, що відкладалась здавен у глибинах „нетвоєї” пам’яті та збурювала свідомість якимось затаєним тривожним чеканням. У такий спосіб зближатися до вже цілком реальних та не менш магічних від цього можливостей задуманої книжки, аби допасувати свої, довгий час ви ... Читати далі »

Місце проведення: Львівський Палац Мистецтв (вул. Коперника, 17), 1 поверх, стенд видавництва «Махаон-Україна».

За ма ... Читати далі »

1. Ти часто дивишся на небо?

— Часто… Особливо – на нічне, із зорями. Навіть вночі, буває, прокидаюсь і йду до вікна. Мучить совість. Відчуття, що я образив людей, щось не зробив, приміром, давно відвідував свою тітку. Долає щемливе почуття вини. Говорю це відверто, бо маю чітке відчуття прожитого життя. Це наче починаєш друге життя. А воно, може, й не відбудеться.

 2. Ти такий напружений. Але ж треба і розслаблятися.

— Сідаю перед телевізором, вмикаю мультики, щоб розслабитись. Може, пі ... Читати далі »

Сергій Пономаренко. Кассандра. – Харків, Клуб Сімейного Дозвілля, 2009. – 350 с.

 Щойно закінчивши читати розвідку Святослава Цалика & Пилипа Селігея «Таємниці письменницьких шухляд», зловив себе на бажанні так само, як ці автори, викладати свої думки українською радянською мовою і в тому ж такі пафосному ключі, характерному для українського радянського літературознавства. Навіть якщо сьогодні освічений українець, близький до літератури, пише книгу або про книгу чи її автора, набір цікавих фактів губиться за високопарним штилем, що відлякує сучасного читача. 

 До чого це я: а до того, що фраза: «Я відкрив для себе письменника Сергія Пономаренка» по-любому матиме пафосне навантаження. 

 Але, тим ... Читати далі »

Леся Воронина – улюблена письменниця багатьох дітей. Її книжки не залежуються на полицях. Діти граються в героїв, створених її уявою. Журналістка, редактор журналу, радіоведуча, лауреат літературних премій, член журі літературних конкурсів ділиться своїми поглядами на життя та думками про дитячу літературу. 

—  Ще дівчинкою Ви зацікавилися бойовими мистецтвами, щоб давати здачі. Звідки виникло це бажання?

- Взагалі, я страшенно не люблю, коли дорослі й поважні люди з розумним виглядом повторюють банальні істини про дитинство. Наприклад, про те, що дитинство це – золота пора, що все найкраще має належати дітям і, звичайно, що писати для дітей треба так само, як для дорослих, але щ ... Читати далі »