…Непоспіхом, розважливо паузуючи, наче спогадуючи спогадане, вилучати собі потроху з безперервного енергетичного особистісного потоку  невга-мовної свідомості розмисли: афористично-небуденні, подеколи (або часом – подекуди) несподівані, задерикуваті від непроминальності та ледь помітно припорошені ностальгійною призабутою впізнаваністю, що відкладалась здавен у глибинах „нетвоєї” пам’яті та збурювала свідомість якимось затаєним тривожним чеканням. У такий спосіб зближатися до вже цілком реальних та не менш магічних від цього можливостей задуманої книжки, аби допасувати свої, довгий час виношувані й фіксовані, творчо-афористичні нотатки. Вгомонившись згодом (бо книжка вивершена і видана) і полишивши, напевне ненадовго, гонитву полювальника за іскорками, що їх викрешує вічність, і що подеколи зникають швидше, ніж ми їх встигаємо зауважити.

        Ця неспішна самобутня дорога – і є дорогою Богдана Смоляка, письменника, критика, популяризатора доброї літератури. Цей літерат упродовж років працює так, ніби прислухається до всього, що створив, аби не проґавити правдивішності звучання, або, не дай Боже, не добачити часом якоїсь каверни, у тілі назагал добротного художнього тексту. Власне, і на цей раз йому працювалося так, чи – приблизно так. І, врешті, примандрувалося  до книжки, скромної за обсягами та без жодної дизайнерської зайвини, але щільно збитої, з виразною ідеєю, з насиченим мудрим змістом та відкритістю авторського серця для усіх категорій вдумливих та відданих книжників. „Альпінарій” – така незвична назва цього видання (Львів, „Камула”, 2007 рік), що якось прошмигнуло повз увагу актуальної критики та, припускаю, й – декотрих  „запійних” читальників.. (А хосен з того усі вони, та ще й дехто інший, мали б неабиякий…).  Маленький наклад, мабуть, спричинився. Чи щось інше!..

Альпінарій (за визначенням тлумачних словників) – ділянка саду або парку, влаштована у вигляді кам’янистого пагорба, на якому вирощують високогірну рослинність; від назви Альп. А уже за Б. Смоляком, „Альпінарій” – образна, із проекцією у вертикально-духовний вимір, назва збірки творчо-афористичних записів. (Ось так, здається зовсім доступно, витлумачив). Можна придбати в книгарні, покласти на долоню (формат зовсім невеличкий) і почитати; згодом час до часу повертаючись до запропонованих мінітекстів, аби вирізнити якийсь ґандж  у душі, своїй чи чужій, або ще з якоїсь причини. А що й графічні мініатюри, бо саме ними проілюстровано збірник, є авторськими й зроблені ніби знічев’я: на абсолютній інтуїції; без професійної запопадливості, з її вистудженими технічними красивостями, то книжечка ще більше горнеться до твоєї душі, читачу; а рука тягнеться до видання, розпізнаючи сокровенне. Отож одразу з’являється контакт. Бажання погортати, покласти на робочий стіл; залучити до власної книгозбірні.

        Ось трохи книжних афористичних „текстів” до мого слова:

        Сам

        Ти сам собі – залізо, сам собі – іржа.

Поміч

Не обійтися без людської допомоги.

Вона ж – найперша Божа поміч.

Жайворонок

У жайворонка вчився він бути

високим і непомітним.

Поети

Метал найкраще дзвенить від металу,

а поет – від поета.

Надія

Кажуть, що надія вмирає останньою.

Та й народжується вона найпершою.

Людина

В особистості нас мусить цікавити насамперед людське,

бо це є тим, що від неї, особистості, хоч трохи залежить.

Усе інше – від Бога.

Аскет

Кожен камінь край шляху – аскет.

Совість

Совість людини є в усьому, до чого вона причетна.

Знаки

Письменник вибирає й поєднує не слова, а знаки своєї й чужої долі.

Самітники

Усамітнюються лише сильні; інші ж – привалені самотою.

Нове

Формула вічності: нове життя розпочати неможливо, але можна розпочати новий день.

Гра

Якщо життя гра, – то хай ця гра буде хоч не чужа.

Добро

Матерія доброї справи – не лише незнищенна, а й – узагалі незмінна.

Я повихоплював окремі розважання-напучування-афоризми, навіть не прицінюючись особливо. Та й авторської хронології не дотримувався свідомо: мудрість у шеренгу не вишикуєш! І за тематикою „сортувати” – марно. Матерія таких текстів взаємодіє, перетинається… Притягується і відштовхується; аби згодом знову налагодити стосунки. Ви це відчули! Здається, усе це й враховано у Смоляковому „Альпінарії”. Читайте й відчуття глибшості буття прибуде, поза сумнівом: за Богданом Смоляком.

 Віктор Палинський, м.Львів