У сучасному літературному процесі критики й оглядачі конче полюбляють навішувати ярлики на того чи іншого письменника, той, мовляв, пише «порнографію», «брутальну прозу» або щось «безсоромне»...

Проза Олеся Ульяненка жорстка, безкомпромісна, пройнята шаленим ритмом — коли починаєш читати, захоплюєшся: від першої до останньої сторінки відірватися неможливо, тексти вражають своєю якоюсь оголеною майже до кістяка відвертістю. Про один зі своїх передостанніх творів «Жінка його мрії» Ульяненко казав, що намагається написати його таким чином, як знімають кіно. Й це йому насправді вдалося.

Років за сорок до сьогодення можна було б говорити й про данину «суворому стилю», проте «суворий стиль» був доцільним за радянських часів, це навіть здебільшого стосувалося живопису Ніконова, Євгена Мойсеєнка, Віктора Попкова, література тоді ж ма ... Читати далі »