— Між Вашими двома прозовими збірками – величезна часова дистанція. Чим це пояснюється?
— Тут багато сплелося. Найголовніше, мабуть, саме слово. Було відчуття,
ніби сперло в горлі. Кожне написане речення почало сприйматися як
нестерпно багатослівне. Це тривало довго, а тут ще «наспіло» кіно,
сценарна робота, де треба писати багато і швидко, стала ніби свого роду
компенсацією. А між тим, кіно втягує, як хвороба. Та й плани були
досить амбітні, шкода, що на нездалий період припали. А час за тим усим
спливав. Та я не скаржуся. Скільки вже там написав після першої книжки,
але є якесь речення-друге, яке чекало свого часу і мало написатися
тільки так.
— Ви – кіносценарист, який «заходить» у літературу, чи прозаїк, який працює в кіно?
— З якого боку оцінювати, визначати. З одного боку – я
...
Читати далі »