ГоловнаРеєстраціяВхід Київські прозаїки Неділя, 17.10.2021, 19:59
  Вітаю Вас Гість | RSS

 
 Головна » 2009 » Листопад » 23 » ”Карпа — це вобще посмєшище”
16:35
”Карпа — це вобще посмєшище”


Прихильниці дзвонять Ульяненку вдень і вночі

У грудні у продаж надійде новий роман 47-річного Олеся Ульяненка ”Там, де південь”. Вийде у харківському видавництві ”Треант”. У книжці багато автобіографічних моментів — події відбуваються 1979-го. Автор тоді навчався в Херсонському морехідному училищі.

— Жив у Херсоні три роки, доки вчився, — Олесь Ульяненко в торгово-розважальному центрі ”Аладдін” у столичному мікрорайоні Позняки просить пригостити його гарячим чаєм. Каже, вночі всі гроші й паспорт у нього вкрали. — У гуртожитку постійні бійки були — поверх із поверхом билися. Після цього з двома друзями винаймали глинобитну кімнату в модному районі — біля порту. Босоти там шлялося повно. Вони часто підсилали хлопчаків до багатих дядьків попросити грошей. Якщо не давав, виходили з-за кущів із ломаками і все з дядьків витрушували. Цей роман писав про їхнє життя. Навіть деякі фамілії зберіг.

Каже, мав проблеми з місцевими хуліганами.

— Чіплялися, доки я одним ударом не вирубив їхнього ватажка. Не знали, що раніше я боксом займався. Після цього стали поважати.  Казали мені: ”Шура, у тебя большое будущее”. На їхньому жаргоні це означало, що мене чекає тюрма. Цей момент теж у романі є.

”Там, де південь” письменник створив швидко:

— Якийсь роман до того писав, закінчив — а мене ще несе. Не знав, про що буду писати. Сюжети під час роботи з’являються. Як сідаю за комп’ютер, у голові гуде текст, тільки встигай записувати. В мене часто від цього голова болить. Кажуть, це означає, що маю  шаманські здібності. Ще як пацаном був, вирішив подорожувати. З другом Костіком літерним поїздом їхали на Владивосток. Виходжу у тамбур, а мій товариш із перерізаним горлом лежить. Я до тої косоокої (провідниці. — ”ГПУ”) — що таке? Каже, програвся в карти. Мене побили і без речей викинули з поїзда. Якась здоровенна тітка мене виходила. На четвертий день украв у неї карабін, спирт, патрони і чкурнув пішки. Ішов довго, спирт весь випив, заснув у снігу. Отямився в японському Тюбі. Лежу в трусах, на мене зглядаються японочки — красиві, маленькі. У них там повно клопів було. Їхній шаман — товстий, жирний. Ходив у джинсовому засмальцьованому комбінезоні, пив тільки спирт, їв тушонку і трахав 13-річних дівчаток. Я його зненавидів. Добряче побив, вигнав із селища. Рішив діло дрючком, бо треба було виживати. Жителі вирішили, що тепер я — їхній шаман. Пирували п’ять днів, а потім я від них утік. Хочу якось сісти і записати все це в оповіданнях.

Телефонує до свого піар-менеджера Євгенії Чуприної. Вона довго не відповідає.

— Ти з котами загралася, чи що? — каже у слухавку. Питає назву видавництва, в якому має вийти книжка. — ”Тріант”, чи як? Через букву ”е”? Вони давно хотіли друкувати мої твори, але їм мішали. Їхній директор Завен Баблоен — хороша людина. Усі романи мої читав, дуже хвалив.

Олесь закінчує роман ”Пророк”.

— Там є один інтересний герой — Схлипа його звати. Маленький такий. Його одному п’яниці подарувала стара єврейка. Схлипа заліз до того чоловіка у голову через палець і став вправляти йому мозги. Головний герой у мене — багатій. Має ювелірну лавку. В кінці роману він продає її, купує собі мотоцикл ”харлей” і їде проповідувати. Він зрозумів, що віра — це головне. Я теж віруючий, щотижня ходжу до церкви. Боюся, щоб роман не вийшов попсовим. Елітарної літератури не можу терпіти. Про Матіос згадувати не хочу. Забужко й Андрухович не літературу пишуть, а публіцистику. Карпа — вобще посмєшище. Мій колишній піар-менеджер Юка Гаврилова якось хотіла мене з нею порівняти. Після цього ми не працюємо. Юка не розуміє мого таланту. Вона просто сільська вчителька, хороша, добра. Після цієї подлянки з нею не контактую, знаю — зробить ще одну.

Кладе на стіл руки. Вибачається за брудні нігті. Каже, сьогодні ще не встиг їх постригти.

— Часто сняться герої моїх романів, але сни зразу ж забуваю. Недавно наснилося, що я видав книжку про динозаврів із різнокольоровими картинками. Як прокинувся — почав працювати. Швидко закінчив. Дійові особи — люди, зовні схожі на динозаврів.

Узимку роман Олеся Ульяненка ”Жінка його мрії” комісія з питань моралі заборонила розповсюджувати в Україні — визнала порнографічним. Письменник подав до суду. 19 листопада відбудеться чергове засідання.

— Я впевнений, пані Ковальській (експерт комісії. — ”ГПУ”) дали гарні гроші, щоб вона визнала мою книжку порнографією. Тепер роман ніде купити не можна. От Женька Чуприна в Луцьку умудрилася продати примірник за 150 гривень.

За останній місяць Олесь тричі змінював номер мобільного.

— Прихильниці вдень і вночі дзвонять. Одній кажу: не можу зустрітися, бо їду маму вітати з днем народження, а вона: ”Так я з вами поїду”. Єлі відчепився. Навіть іноземки телефонують. Після заборони ”Жінки його мрії” у Німеччині збирався пен-клуб з цього приводу. Тепер мене у всьому світі знають. Хочу ще любовний роман написати, але для цього треба закохатися.

Світлана КОРЖЕНКО, "Газета по-українськи», 12.11.2009

http://gazeta.ua/index.php?id=315576

Категорія: Преса про письменників | Переглядів: 521 | Додав: proza | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
 
 
Категорії розділу
Новини [32]
Ми запитали у письменника [6]
Преса про письменників [8]

Форма входу

Пошук

Календар
«  Листопад 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів записів

Друзі сайту

 

Copyright C.Соловйов © 2021