У грудні у продаж надійде новий роман 47-річногоОлеся
Ульяненка ”Там, де південь”. Вийде у харківському видавництві ”Треант”. У
книжці багато автобіографічних моментів — події відбуваються 1979-го. Автор
тоді навчався в Херсонському морехідному училищі.
— Жив у Херсоні три роки, доки вчився, — Олесь Ульяненко в
торгово-розважальному центрі ”Аладдін” у столичному мікрорайоні Позняки просить
пригостити його гарячим чаєм. Каже, вночі всі гроші й паспорт у нього вкрали. —
У гуртожитку постійні бійки були — поверх із поверхом билися. Після цього з
двома друзями винаймали глинобитну кімнату в модному районі — біля порту.
Босоти там шлялося повно. Вони часто підсилали хлопчаків до багатих дядьків
попросити грошей. Якщо не давав, виходили з-за кущів із ломаками і все з
дядьків витрушували. Цей роман писав про їхнє життя. Навіть деякі фамілії
зберіг.
Каже, мав проблеми з місцевими хуліганами.
— Чіплялися, доки я одним ударом не вирубив їхнього ватажка. Не знали, що
раніше я боксом займався. Після цього стали поважати. Казали мені: ”Шура,
у тебя большое будущее”. На їхньому жаргоні це означало, що мене чекає тюрма.
Цей момент теж у романі є.
”Там, де південь” письменник створив швидко:
— Якийсь роман до того писав, закінчив — а мене ще несе. Не знав, про що
буду писати. Сюжети під час роботи з’являються. Як сідаю за комп’ютер, у голові
гуде текст, тільки встигай записувати. В мене часто від цього голова болить.
Кажуть, це означає, що маю шаманські здібності. Ще як пацаном був,
вирішив подорожувати. З другом Костіком літерним поїздом їхали на Владивосток.
Виходжу у тамбур, а мій товариш із перерізаним горлом лежить. Я до тої косоокої
(провідниці. — ”ГПУ”) — що таке? Каже, програвся в карти. Мене побили і без
речей викинули з поїзда. Якась здоровенна тітка мене виходила. На четвертий
день украв у неї карабін, спирт, патрони і чкурнув пішки. Ішов довго, спирт
весь випив, заснув у снігу. Отямився в японському Тюбі. Лежу в трусах, на мене
зглядаються японочки — красиві, маленькі. У них там повно клопів було. Їхній
шаман — товстий, жирний. Ходив у джинсовому засмальцьованому комбінезоні, пив
тільки спирт, їв тушонку і трахав 13-річних дівчаток. Я його зненавидів.
Добряче побив, вигнав із селища. Рішив діло дрючком, бо треба було виживати.
Жителі вирішили, що тепер я — їхній шаман. Пирували п’ять днів, а потім я від
них утік. Хочу якось сісти і записати все це в оповіданнях.
Телефонує до свого піар-менеджера Євгенії Чуприної. Вона довго не
відповідає.
— Ти з котами загралася, чи що? — каже у слухавку. Питає назву видавництва,
в якому має вийти книжка. — ”Тріант”, чи як? Через букву ”е”? Вони давно хотіли
друкувати мої твори, але їм мішали. Їхній директор Завен Баблоен — хороша
людина. Усі романи мої читав, дуже хвалив.
Олесь закінчує роман ”Пророк”.
— Там є один інтересний герой — Схлипа його звати. Маленький такий. Його
одному п’яниці подарувала стара єврейка. Схлипа заліз до того чоловіка у голову
через палець і став вправляти йому мозги. Головний герой у мене — багатій. Має
ювелірну лавку. В кінці роману він продає її, купує собі мотоцикл ”харлей” і
їде проповідувати. Він зрозумів, що віра — це головне. Я теж віруючий, щотижня
ходжу до церкви. Боюся, щоб роман не вийшов попсовим. Елітарної літератури не
можу терпіти. Про Матіос згадувати не хочу. Забужко й Андрухович не літературу
пишуть, а публіцистику. Карпа — вобще посмєшище. Мій колишній піар-менеджер Юка
Гаврилова якось хотіла мене з нею порівняти. Після цього ми не працюємо. Юка не
розуміє мого таланту. Вона просто сільська вчителька, хороша, добра. Після цієї
подлянки з нею не контактую, знаю — зробить ще одну.
Кладе на стіл руки. Вибачається за брудні нігті. Каже, сьогодні ще не встиг
їх постригти.
— Часто сняться герої моїх романів, але сни зразу ж забуваю. Недавно
наснилося, що я видав книжку про динозаврів із різнокольоровими картинками. Як
прокинувся — почав працювати. Швидко закінчив. Дійові особи — люди, зовні схожі
на динозаврів.
Узимку роман Олеся Ульяненка ”Жінка його мрії” комісія з питань моралі
заборонила розповсюджувати в Україні — визнала порнографічним. Письменник подав
до суду. 19 листопада відбудеться чергове засідання.
— Я впевнений, пані Ковальській (експерт комісії. — ”ГПУ”) дали гарні гроші,
щоб вона визнала мою книжку порнографією. Тепер роман ніде купити не можна. От
Женька Чуприна в Луцьку умудрилася продати примірник за 150 гривень.
За останній місяць Олесь тричі змінював номер мобільного.
— Прихильниці вдень і вночі дзвонять. Одній кажу: не можу зустрітися, бо їду
маму вітати з днем народження, а вона: ”Так я з вами поїду”. Єлі відчепився.
Навіть іноземки телефонують. Після заборони ”Жінки його мрії” у Німеччині
збирався пен-клуб з цього приводу. Тепер мене у всьому світі знають. Хочу ще
любовний роман написати, але для цього треба закохатися.
